театр «ГаРмИдЕр»

«ГаРмИдЕр» – це живий театр, що розвивається, рефлексуючи на поточний стан речей та виходячи за межі драматургії, класичної вистави і театральної зали.

Створено театр 2003 року в Луцьку вихідцями театр-студії «Синій птах» (Руслана і Павло Порицькі та Алла Доманська). 5 років «ГаРмИдЕр» діяв при Волинському державному університеті імені Лесі Українки під керівництвом заслуженої артистки України Лариси Зеленової.

У 2008 році театр продовжив роботу при Луцькому районному будинку культури (нині – культурно-мистецький центр «Красне»). Із того часу художнім керівником та режисером стала Руслана Порицька. 2019 року «ГаРмИдЕр» у статусі громадської організації започаткував діяльність сценічного простору «Гармидер ангар-stage». У червні 2020-го розпочав свою діяльність на цьому майданчику у статусі незалежного театру.

Колектив представляв Україну на фестивалях та культурних подіях у Литві, Латвії, Чехії, Естонії, Грузії, Білорусі та багатьох польських містах. Має чимало нагород (серед яких – Гран-прі) та є лауреатом мистецьких премій.

Від часу створення й донині театр перебуває у пошуку різних форм живого театру й експериментує з поняттям «театр за межами театру». Зокрема, «ГаРмИдЕр», спільно з Луцькою міською радою, організував шість міжнародних фестивалів «Мандрівний вішак», вистави яких відбувалися у вуличних, промислових, сакральних, торгових, розважальних та інших просторах.

На суспільні події та явища театр реагує документальними виставами та перформансами. Також у різних формах колектив втілює свої відчуття та дослідження історії та сьогодення міста – театралізовані екскурсії, розкриття імен Луцька у театральних дійствах та серії відео, театралізація фестивалів історичного духу тощо.

Майже усі актори та інші творчі й технічні працівники театру не мають відповідної професійної освіти. Левову частку творчої та технічної роботи протягом попередніх років учасники колективу виконували волонтерських засадах.

Знання і досвід учасники здобувають під час занять та тренінгів (як внутрішніх, так і з запрошеними майстрами) та в процесі практичної роботи. Для частини учасників театральна діяльність у процесі багаторічної практики стала єдиною, основною чи вагомою діяльністю, яку вони розцінюють радше як покликання та професію, аніж як хобі.